Нависла хмара над мораллю
Тіла смертного мого.
Нависла і не знає жаллю,
Вже повні груди напекло.

І час спинився, як ніколи,
В годинах - дні, в годинах - біль,
Що ріже душу, дні - проколи,
Душа в дірках, в душі лиш хміль.

Цей хміль від важкості буття,
В бутті весь сенс, нам ЖИТИ треба,
А ми ІСНУЄМ для життя,
Існуємо лише до неба!

А далі - легкість, ні моралі,
ні часу, лиш одна душа!
Невже ЖИТТЯ чекає далі..?
Так! Далі - спокій! Все! Межа!
Радиця Роман 02.04.2004р.

В день сонця жаркого

І довгожданного тепла,

Коли хмари горами пливуть

А вітерець волося підніма -

Доля знову знаки і сюрпризи нам подає.

Платформа третя-знак один,

Реальний знак,знак із життя.

P.S.Та це ще вокзал,а не почуття...

-----------------------------------------------------

Только год с пустя сумел встретить я тебя

Вот в чем смисл спрятала судьба!

В тот день, у вокзала,

В день Троицы Святой, шоком был я потресьон.

Кто с тобой был,я замететь опоздал.

Имя девушки той от тебя услышать я успел

Но запомнить не сумел.

Как мог думать я, если молния поразила меня,

...удар солнца..., и твои глаза,

облик твой, улыбка- я узнал тебя!

"Ось і зустрілись"- прозвучало от меня.
-------------------------------------------------

Платформа п"ята - знак номер два,

реальний знак, знак із життя.

Там по-дружньому обняв тебе я .

Проміння сонця, білий пух: знайомі незнайомці,

в своєму - не рідному місті йдуть.

-----------------------------------------------

Только мысль одна у меня - о чем думает она...

Помниш, ты стросила, сбылась ли мечта?

Я подумал, и мысленно ответил- ДА!

Но спросил о чем ты, ты сказала о столе.

А в тот миг я думал о тебе.

Душевні почуття

Ранком,перед тим як прокинутись,

Очі розкрити і усміхнутись,

Подумай ще раз,для чого живеш,

Що твориш і куди ідеш ?...

Мрії тебе ведуть, слова линуть...

Очі серцю бачити не дають.

Доля веде тебе в небуття

І тянуть не відчуті почуття.

Невідоме, неосмислене, нове -

Це ж життя твоє!- Не живе...

Холодна кров венами біжить.

Серце вмирає, почуття покидають,

Доля в бездонну прірву кидає,

Сенс втрачає життя, заполонило забуття,

Повний хаос, і знову нові відчуття...

Синьожовті орли.

Сумними рядками,
в думах старців,
розлилась історія
минулих часів.

Ніхто вже не скаже
"небуло",-про Крути,
ніхто цю трагедію
не зможе забути.

Ми ж памятаєм-
синьожовті орли
за віру, за правду,
за долю лягли.

Героїчний борець,
загін унр,
за власний, за рідний
народ він помер.

Здавалося б що там-
студентське дитя
загинуло марно,
згубивши життя.

Я скажу вам щиро,
як Україна жива,
незабуде ніколи
цю втрату вона.

Цвинтар героїв.
Три сотні гробів.
Неварто свічок,
неварто вінків.

Прокинувшись зранку,
у вільнім житті,
згадайте просебе
ці втрати страшні.

Увічніть ви память
трьох сотен бійців,
трьох сотень відважних
народних синів.

Лежать тихо воїни,
пліч-опліч в землі.
Читаю про Крути
і важко мені.

Сумними рядками,
в думах старців,
розлилась історія
минулих часів.

Яворський Богдан. 15.01.08

всі твої оті думки
всі найглибші побажання
мрій і радості сади
все загублене кохання

всі здобуті перемоги
і забуті вже поразки
небуло ні допомоги
ти невіриш вже в ці казки

а було колись так просто
просто вірити в майбутнє
просто знати що потрібен
що дитинство незабутнє

просто бігати й кричати
просто плакати й зітхати
просто зранку позіхати
просто спати...і мовчати

вже забулись сонні мрії
що колись плекав старанно
всі свої дурні надії
розвалились якось марно

стерти своє каяття
ти привик давно в житті
і байдужо посміхатись
живучи, пробач, в смітті

якось боляче згадати
скільки часу загубилось
хіба ж можеш ти сказати
що життя вже закінчилось?!

марно пробуєш змінити
щось в своєму майбутті
просто тугу ти втопити
хочеш знов насамоті

можна все замалювати
можна стерти текст ножем
та неможна серце взяти,
і втопити під дощем

можна вірити в страждання,
можна жити тільки в снах
незважати на старання
і помножити свій страх

сам собі не заперечиш
гарним словом навпаки
сам від себе невтечеш
бігши місяці, роки

хай тобі би що казали
чи перечили нераз
хай тобі життя зломали
дихай вільно увесь час.

лиш коли ти з тим що маєш
робиш все що можеш ти
лиш коли ти себе знаєш
можеш щастя зберегти

Вірш написано під впливом певних емоцій...

Цвинтар кохання.

Мільйони гробів,
Та нема тут свічок,
Нема і вінків.
Навколо цієї сумної оселі
Птахи лиш співають
Пісні невеселі,
І чорні могили
Купаються в смуті.
Ось зовсім ще свіжі,
Ось старі і забуті.
На кожній могилі
Ростуть диво-квіти,
Барвисті пелюстки,
Ясні самоцвіти.
А ці дивні квіти –
Ненароджені діти,
Усі жертви зради,
Розлуки і муки.
А зрада, ніколи вона
Не дрімає.
З світанку до ночі
І з ночі до ранку
У чорній одежі
По світу блукає.
І знов десь помре
Нещасливе кохання,
І місце займе
Серед цього зібрання,
Три метри вглиб,
Зверху прах забуття,
А замість хреста-
Розбиті серця...
Цвинтар кохання
Всіх людей і часів-
Мільйони могил,
Мільйони гробів.

Довченко Олександр

У житті бувають моменти
коли вже нехочеться жити
коли очі вже майже без світла
а серце неможе любити

кожного ранку проснувшись
попавши у лід почуттів
жіба ж ти цього добивався?
неправда...ніколи...нехтів

І коли по тобі потоптались
так солодко, мягко убили
немає вже сил на ненависть
бо серце тобі розломили

В грудях все неначе сухе
і душа подібна на тінь
вогонь надій дотліває
невитримав ти цих падінь...

Забути це все нереально
ще є тепла спогадів нить
як чудово все починалось...
і згасло навіки умить

кожна найменша секунда
несе смертельний заряд
ти хочеш усе припинити
закінчити життєвий обряд

звкритись бажаєш від інших
подалі. згоріти в вогні
і тобі до всього байдуже
лиш очі ти бачиш її

приходить кінець сподіванням
згасає надії вогонь
та час з висоти піднебесся
туман напустить крилом

але зараз в душі фанатично
нехочеш забути це все
проте надто ти сильно змінився
минуле тепла не несе

і спогади золотаво-тоненькі
міняють свій колір на ніч
холодною пеленою неволі
з ними лежиш віч-на-віч

під страхом жахливого болю
коли життя і надії нема
почуєш свій тихий стук серця
потече і в пустелі вода

неварто сердитись чи злитись
остерігайся підступності зла
памятай тільки добрі моменти
все те що навчила Вона...

поволі майбутнє розкладе
всі карти тобі на столі
помало з гіркої недолі
опинишся вдома, в теплі

я знаю як важко вам, друзі
знаю, доля жорстока немов
проте мусимо разом стояти
і всім +1 за любов

найгірше коли в тебе в грудях
подих стає все тихішим
проте кожне нещастя в житті
зробить тебе вдвічі сильнішим. Яворський Богдан.Тепер вже МЕН-21.

Давно то було ы не правда, хоча якшо вам подобаэться, то хай буде.

Дуже класно!!!